Тема: Джерела і традиції української музики.
Мета: Навчити дітей слухати професійні пісні в народному дусі, сприймати і розуміти їх зміст.
Розвивати творчі здібності школярів. Формувати музичну культуру дітей як частину духовної культури.
Виховувати високі моральні якості (патріотизм, національну свідомість, любов і повагу до свого народу і його музичних традицій.)
Тип уроку: урок введення в тему
Обладнання: Аудіоапаратура, аудіозаписи і нотні тексти музики та пісень. Портрети М.Вербицького, Т.Шевченка, Я.Степового.
На дошці епіграф: «Я в світі щиро працював,
Я сіяв те, що бог послав.»
Павло Чубинський.
Хід уроку
І. Організація класу
1. Вхід учнів до кабінету в супроводі звучання пісні «Ще не вмерла Україна» М.Вербицького.
2. Музичне привітання.
ІІ. Оголошення теми
Вступну бесіду розпочинаємо розповідями учнів про літні «зустрічі» з музикою. Запитуємо в дітей, чи звернули вони увагу на те, чому серед пісень, які вони співали або слухали у попередніх класах, одні називаються народними, а інші пов'язані з ім'ям певного композитора.
Які це пісні? («Подоляночка», «Як діждемо літа», «Дівка Явдошка», «Грицю, Грицю до роботи» - народні, «Літо минулося» Я.Степового, «Чому ведмідь взимку спить» Л.Кніппера, «Повертайся ластівко» В.Верменича).
Деякі пісні нагадуємо, проспівавши мелодію чи граючи її на інструменті.
ІІІ. Розспівування
- Спів, вправи в мінорних тональностях з м'яким кантиленним звуковеденням.
2. спів гами ре мінор вверх і вниз на склади «ду», «ру», «льо».
3. спів стійких ступенів вверх і гами ре мінор вниз за методом Г. Струве (Хорове сольфеджіо).
4. спів вправ по руці (за методом Г.Струве)
ІV. Розповідаємо учням про джерела і традиції української народної музичної творчості.
Немає сумніву, українська народна творчість є тією вихідною точкою, з якої починається історія культури українського народу, а отже, й історія української музики.
Українська народна пісня – явище незвичайне і унікальне, що з'явилось з першими українськими людьми та ніколи не покидало нас. Хто ж її творив, хто був першим і останнім автором нашої пісні? Та певно в тім – то й загадка нашого народу, який у коротких проміжках між походами та битвами, між колискою і палею устиг витворити ці безкоштовні самоцвіти – пісні, у душевних глибинах яких витьохкують солов'ї, а на вершинах крижаніють орли.
Взагалі українська пісня – це найправдивіша наша історія. Вона була і є доконечно потрібною нашому народу. Пісня – це душа українця, вона є його товаришкою в щасті й горі, яка крок у крок слідує за ним від його дитинства до його старості. З піснею на устах він святкує усі свята, прикрашає всі обряди. Нею він славить воєнні перемоги, нею потішає себе у хвилини народних невдач.
Звичайно, твори усної творчості постають тоді, коли якась талановита одиниця з-посеред широкого гурту дає у пісні виспів тим думкам та настроям, які хвилюють загал. Загал підхоплює пісню і вона стає народним добром. Про автора забувають, його пізніше ніхто не знає, тільки його пісня переходить із вуст до вуст, з роду в рід, мандрує через віки.
На відміну від народних пісень, автори яких невідомі, композиторські пісні мають своїх авторів. Дуже часто композиторські пісні за своїм характером і змістом схожі на народні, тому про них говорять, що вони написані в народному дусі, народному характері. Однією з таких пісень є пісня Я.Степового на слова Т.Шевченка «Зоре моя вечірняя».
Музичний словник: Народна музика – музика, автори якої невідомі, створена у давнину і передавалась із уст в уста, від покоління до покоління.
Авторська музика(професійна) – музика, яка створена авторами (композитор, поет).
- Показ пісні «Зоре моя вечірняя». На початку учениця зачитує вірш Т.Шевченка «Зоре моя вечірняя». Далі звучить сама пісня. Після прослуховування діти визначають її характер, темп, динаміку. Пригадують, які ще пісні на слова поета вони знають («Думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Зацвіла в долинi.»)
Розучуємо перший куплет пісні по фразах. Звертаємо увагу на заліговані ноти, де проспівується один склад на два звуки («Зоре мо-я-а ве-чі-і-рня-я», «по-го-о-во-рим ти- хе - е-се-нько».)
Пригадуємо про тривалості, які використовуються в пісні (чверть з крапкою і восьма, половинна та чверть)
В роботі над піснею слідкуємо за ланцюжковим диханням. Вдих беремо через чотири такти між фразами.
За бажанням діти виконують вивчений куплет групами по двоє, троє, або по одному на краще виконання.
Запитуємо в учнів, які ознаки, риси характеру музики роблять пісню «Зоре моя вечірняя» близькою до народних пісень (мелодійність, наспівність, душевна щирість і широта.)
V. Слухання музики.
Кожна нація і кожен народ мають свою історію, свої символи, що формувалися протягом багатьох віків. Наступну частину уроку ми присвячуємо великій пісні, яка стала символом нації як Державний Гімн України.
Після «Заповіту» Т.Шевченка вірш «Ще не вмерла Україна» етнографа, фольклориста П.Чубинського, був найпопулярнішим в українській поезії, незважаючи на заборони і переслідування, яким він піддавався з боку властей. Згодом на слова вірша було створено кілька варіантів мелодій. Але священник і композитор із західної України М.Вербицький тоді і не підозрював, що саме його мелодія в поєднанні з поезією П.Чубинського згодом стане музичним символом української державності.
Музичний словник: Гімн – слово, що прийшло із стародавньої Греції, означає «хвалебна пісня».
Державний гімн – офіційний національний символ країни.
Діти слухають авторський (4-куплетний) варіант пісні «Ще не вмерла Україна.»
Після прослуховування учні розповідають про свої враження та почуття, висловлюють думку, чому саме ця пісня стала символом українського народу.
VІ. Підводимо підсумок уроку. Підштовхуємо школярів до висновку про те, що народна і професійна музика тісно пов'язані між собою і мають багато спільного. Підкреслюємо важливу роль музичного мистецтва в житті народу, держави та у втіленні високих патріотичних почуттів людини.
Виставлення оцінок.
Домашнє завдання: Назвати, які ви знаєте неофіційні символи України.
Музичне прощання. Вихід з класу під музику.
| 
